Туристичне страхування

У цій статті пропонуємо розглянути, як законодавчо регулюється туристичне страхування, зокрема страхування туристів від нещасного випадку, відповідальності туроператора та інших суб'єктів туристичної діяльності, як враховуються витрати на страхові внески у складі податкових витрат тощо.

Види туристичного страхування

В даний час в туристичному страхуванні розрізняють:

  • страхування зарубіжного туризму (страхування виїжджаючих за кордон громадян та осіб, відряджених за кордон);
  • страхування внутрішнього туризму (різні програми страхування подорожуючих по Україні );
  • страхування іноземного туризму (більшість іноземців, що прибувають в Україну, вже забезпечені страховим захистом (мають страховий поліс, придбаний на батьківщині), разом з тим у разі його відсутності іноземець повинен придбати страховий поліс при перетині державного кордону України).

Законодавче регулювання туристичного страхування

Законодавчі вимоги до страхування в туристичній діяльності регулюються низкою нормативно-правових актів. Розглянемо основні з них.

Закон про туризм передбачає, що страхування туристів (медичне та страхування від нещасних випадків) є обов'язковим і здійснюється суб'єктами туристичної діяльності на підставі угод зі страховими компаніями, що мають право на проведення такої діяльності, тобто мають відповідну ліцензію. Також туристи мають право самостійно укладати договори на таке страхування. Основний зміст цього виду страхування – це компенсація медичних витрат, які можуть виникнути в закордонній поїздці внаслідок раптового захворювання або нещасного випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Закон № 3857 встановлює, що з метою створення умов, що гарантують відшкодування громадянинові України витрат, пов'язаних з надзвичайними обставинами під час його перебування за кордоном, він має бути застрахований.

Закон про страхування визначає обов'язковим страхування в Україні відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну.

При укладання договорів страхування ризиків у туристичній діяльності страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Згідно із Законом про туризм під туризмом слід розуміти тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від'їжджає. Тому застрахованими особами є як громадяни (туристи), так і працівники підприємств у відрядженні (туристи), що виїжджають за кордон.

Страхування туристів від нещасного випадку та медичне страхування

У переліку видів обов'язкового страхування в Україні, визначеному ст. 7 Закону про страхування, страхування туристів (медичне та від нещасного випадку), на відміну від Закону про туризм, не передбачено. Договір такого страхування укладається на термін перебування застрахованої особи за кордоном. Дія договору страхування поширюється на іноземні держави і не діє на території країни постійного проживання.

До страхових подій належать короткочасні, несподівані і ненавмисні захворювання і лише в місцях, передбачених туристичним маршрутом.

Основними факторами, що впливають на розмір страхового тарифу, є вік застрахованої особи, тривалість і мета поїздки (менші страхові тарифи встановлюються для поїздок туристичного призначення, а більш високі – для спортивних поїздок), країна поїздки (менші страхові тарифи встановлюються для країн Західної Європи і країн Середземномор'я, для поїздок в інші країни тарифи можуть збільшуватися в 1,5 - 2 рази), застосування франшиз і т.п.

Існують короткострокові та довгострокові програми страхування туристів. При короткострокових програмах чітко вказується кількість днів перебування за кордоном. Довгостроковими програмами страхування користуються особи, які часто знаходяться протягом року за кордоном.

У базову програму страхування осіб, що виїжджають за кордон, вітчизняні страховики включають амбулаторне та стаціонарне лікування, медичне транспортування в країні перебування в лікувальну установу і на батьківщину, екстрену стоматологічну допомогу, репатріацію останків.

Також в страхові програми страхові компанії можуть включати інші послуги, зокрема візит третіх осіб в екстреній ситуації, дострокове повернення застрахованого на батьківщину, повернення неповнолітніх дітей на батьківщину у необхідному супроводі, лікарняний догляд, надання житла після виходу з лікарні, надання юридичної допомоги, допомоги при втраті документів, повернення та компенсація втрати багажу. При цьому слід враховувати, що включення в договір страхування додаткових послуг підвищує вартість страхового поліса.

Слід зазначити, що страхова компанія відмовить у наданні допомоги та виплати страхового відшкодування, якщо:

  • подорож була здійснена лише в цілях отримання лікування, тобто страховими подіями при особистому страхуванні туристів не можуть вважатися хронічні інфекційні та рецидивні захворювання (серцево-судинні, онкологічні, туберкульозні та інші хвороби);
  • витрати, пов'язані з яким-небудь протезуванням, включаючи стоматологічне і офтальмологічне, з косметичною або пластичною хірургією;
  • страховий випадок стався внаслідок самогубства або спроби самогубства.

Включення страхових внесків до податкових витрат

Якщо підприємство для отримання візи зобов'язане придбати своєму працівникові, від'їжджаючого у відрядження за кордон, страховий поліс з медичного страхування та від нещасного випадку, то витрати на покупку такого поліса включаються до податкових витрат за наявності оригіналів правильно оформлених страхових полісів.

Це підтверджується пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, передостаннім абзацом якого передбачено, що якщо згідно із законами країни відрядження або країн, територією яких здійснюється транзитний рух до країни відрядження, обов'язково слід здійснити страхування життя або здоров'я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (при використанні транспортних засобів), то витрати на таке страхування включаються до складу витрат платника податку , яке відряджає таку особу.

Крім того, при виїзді працівника підприємства у відрядження на транспортному засобі за межі України підприємство-страхувальник зобов'язано укласти договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності «Зелена карта», якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відрядження.

Практично у всіх європейських країнах страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів обов'язково. Обсяг відповідальності у зв'язку із заподіяною шкодою регулюється, як правило, чинним у країні відрядження законом про обов'язкове страхування цивільної відповідальності автовласників.

У податковому обліку зазначені страхові внески включаються до податкових витрат, якщо службові транспортні засоби перебувають у складі основних засобів цього підприємства і безпосередньо використовуються працівниками (водіями) у відрядженні за кордоном для виконання їх службових обов'язків (пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу).

Витрати підприємства у вигляді страхових внесків за договорами обов'язкового міжнародної автоцивілки «Зелена карта» та за договорами медичного страхування працівників, відряджених за кордон, відносяться до інших витрат згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу. Тому якщо страхова операція здійснюється протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними періодами.

Страхування відповідальності туроператора

Відповідно до ст. 15 Закону про туризм в цілях забезпечення законних інтересів споживачів туристичних послуг туроператорів і турагент зобов'язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше 20 000 євро, тур агента – не менше 2 000 євро. Це – одна з ключових умов отримання ліцензії на здійснення туристичної діяльності.

Тобто згідно із законодавством суб'єкт туристичної діяльності зобов'язаний відшкодувати туристу збитки, понесені ним з вини цього суб'єкта або партнерів по організації обслуговування, при наданні туристичних послуг не в повному обсязі, неналежної якості або ненадання їх у цілому.

Серед методів мінімізації ризиків, що використовуються туристичними підприємствами, велике значення має страхування. Тому в якості фінансового забезпечення діяльності туроператора (турагента) перед туристами в Україні як альтернатива можуть застосовуватися договори страхування відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну. Цей вид страхування міститься в переліку обов'язкових видів страхування, передбачених ст. 7 Закону про страхування, хоча на практиці він не є обов'язковим, оскільки не має порядку та правил його проведення, встановленого урядом, про що зазначено в тій же статті.

Що стосується податкового обліку страхових внесків, нарахованих суб'єктами туристичної діяльності за вищезгаданим договором, то згідно з пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу до складу витрат підприємства-страхувальника відносяться будь-які витрати зі страхування інших ризиків платника податку, пов'язані з проведенням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору.

Таким чином, оскільки страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну, безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю таких платників податку, витрати у вигляді страхових внесків включаються до податкових витрат таких страхувальників.

Страхування відповідальності інших суб'єктів туристичної діяльності

У ст. 5 Закону про туризм наведено перелік суб'єктів туристичної діяльності, в який на ряду з туроператорами і турагентами включені інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійні, розважальні та інші туристичні послуги. Отже, надання готельних послуг належить до туристичної діяльності.

Враховуючи вимоги ст. 16 Закону про туризм про обов'язковість страхування туристів, готелі укладають договір страхування своєї відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну туристів внаслідок події, що сталася в процесі здійснення готелем-страхувальником господарської діяльності на території готельного комплексу.

Витрати готелю у вигляді страхових платежів за договорами добровільного страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну туристів, включаються до складу його податкових витрат як пов'язані з господарською діяльністю готелю на підставі пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу.

Наостанок зазначимо, що останнім часом стало популярним страхування специфічних туристичних ризиків, таких як страхування ділових подорожей для компаній, працівники яких здійснюють систематичні поїздки в країни Шенгенської угоди; страхування туристів на випадок відмови від здійснення оплаченої поїздки, що особливо актуально при попередньому бронюванні (за кілька місяців) дорогих турів і у випадку можливості відмови в отриманні візи в іноземному посольстві і т.п.

 

Матеріали взяті зі статті А. Задорожного «Туристичне страхування: податковий облік» // Вісник міністерства доходів і зборів України . - № 19 . - 2014 .